Дайяна, 34 - 27 июня 2010 14:40

Яка є втіха з божевільного кохання?
Це, наче, річ у світі перша та остання?
Палати пристрасттю до когось - це дурниця,
І по п'ятам за ним іти немов п'яниця!

Боятися утнути щось украй безглузде,
Та загубити ледь не всіх найкращих друзів-
Оце все наслідки хронічного кохання,
Яке, можливо, стане першим та останнім.

Червоніти та збиватись із пантилику-
Таке на голову вже звалювалось лихо.
Забути, і закохуватися знов і знов-
Ніби змінити блакитну на червону кров.

Чекати на наступну суху смску чи дзвінок,
Не знати врешті-решт чи зробити перший крок.
Усе це наслідки жагучої любові,
Яка приходить і уходить мимоволі.

Божитися, що більше так вовік не буде,
А потім скаржитись, які погані люди.
Ото ж бо і є страх цілком неімовірний,
До якого весь люд неначе, кажуть, схильний.

Дивись, коли кохаєш - ніби все завмерло,
І інші усмішки, і все тоді химерно.
Час зупинивсь, і тільки серця стислі звуки
Доносяться з грудей як знак близькой розлуки.

І вмить весь сірий світ ледь-ледь, і оживає,
Наповнюється барвами та розквітає.
Довівши цю складну кохання теорему,
Є висновок: йому не місце в центрі сцени.

• 
• 
•