Serg, 51 - 28 октября 2008 12:08

....Ще хочу сказати, коли ти дзвонив мамі і вітав її з днем народження- я відчувала такий біль, нестерпний... Мені хотілось сказати їй добрі слова, за те що вона народила і виховала такого чудового сина, побажати здоров"я... Але трубки мені ніхто не дав, ти не бачив мого болю, хоч дивився в мої очі! Так, я була перед тобою, поряд з тобою, але МЕНЕ НЕ ІСНУЄ!!! Чи знаєш ти, що це таке- коли тобі говорять гарні добрі слова, як тебе люблять! А тебе не Існує!!! В мене достатньо було болю в житті, та мабуть МАЛО мені! Твоя жінка награлася, нагулялася- побачила, що ти не один (чи зрозуміла деякі більш важливі речі?), поманила пальчиком- і ти віддалився від мене, хоч показуєш вигляд, що нічого не сталося, а я знаю,знаю,знаю! ТИ вернешся до неї!!! І тому- серце щемить,і вкриваеється тріщинками, а що далі?? А для чого мені думати , що буде далі??? Соромно просити БОГА, щоб простив мені гріх, простив мою слабкість, що я влізла в сім"ю (якої на той момент і не існувало)... Куди подіти два роки щастя??? Викинути на смітник? Чи закопати під скло, як в дитинстві? То буде значити ВИКИНУТИ СЕБЕ!!! Не хочу нікого любити, не хочу нічого відчувати!!!! Краще бути тупою, сліпою, байдужою до всього! Я втомилась!......" Отрывок из последнего письма любимому, одной ИСТОРИИ ЛЮБВИ! Речь шла о сердце.....