sekleta, 55 - 20 сентября 2008 18:53

Ох, ця Джулія Кемерон, цей шлях художника...
Десять років тому я почала писати вірші, несподівано для самої себе.
Як це сталося: була дуже сердита на одну людину, а можливості висловити свої почуття цій людині - не було. І я носилась зі своєю образою, няньчилась, поки не придумала : сіла і написала об"єкту листа.
Писала кілька днів, і мені сподобалось!
В тому сенсі, що писати сподобалось. Не могла дочекатись, коли доберусь до свого зошита. Отак писала, писала, а потім - почались вірші, самі по собі.
Віршований період тривав кілька місяців, доки я не наважилась показати свої спроби значимій для мене людині.( Я ж не читала тоді Джулію і не знала, що не варто таке робити!). Значима людина все це повернула, буркнула щось на зразок: колись ми про це поговоримо і перевела мову на своє...
Результат: вірші ще писались, але вимучено.
Досвід мій мене нічому не навчив, і я знову, десь через півроку віддала один свій вірш тій самій персоні (граблі завжди лежать в одному місці). Наївна, я чекала підтримки, схвалення, поради. Персона зробила вигляд ,що прочитала і сказала кілька слів про епіграф?!
Як ви розумієте, вірші вже писатись перестали...
А мене в голові склався певний алгоритм:щоб писати, творити, треба позбутись почуття образи ( я ж виписала свою образу в листі).Фокус не виходив, як я не старалась... Муза поверталась ненадовго.... але частіше думка щось написати викликала відразу..
Тут ще додалась Марія Арбатова, з її вумною мислею: як не пишеться, то і не треба...
А тепер читаю Джулію Кемерон, і прозріваю.
Джулія радить кожного ранку писати по три сторінки, бо розвиток творчих здібностей, на її думку, залежить не від того, що ми пишемо, а від частоти самого процесу писанини. Пишіть по три сторінку щоранку протягом 12 тижнів і все вийде...
Я, мабуть, спробую перевірити це на практиці.Так і тягне на ефектне закінчення: агов, колеги, скоро ви про мене почуєте :)

• 
• 
•