Daniela, 34 - 18 января 2018 01:34

Любко Дереш. Спустошення. Роман. - Львiв : Видавництво Анетти Антоненко, 2017.

Я лягаю на лiжко поруч i намагаюсь втримати обертання голови - вино подiяло на мене несподiвано сильно.
Я не витримав i притис ii до себе, став цiлувати, жадiбно кусаючи ii губи, мнучи знавiснiло ii груди i впиваючись у неi пальцями так, наче вона - не людина, а солодкий м'якуш булки.
Спросоння я став рвати ii пальцями, як роздирають iще гарячу хлiбину, i Смирна скрикнула, але не вiдсахнулася, а тiльки сильнiше притислася до мене, так, щоб я вiдчув, якою гарячою i мокрою є ii первiсна грязь, древня трясовина, з котроi виходить все живе, я зарився обличчям у цю трясовину, жадiбно п'ючи ii соки, i тi менi здалися кращими за будь-якi лiки - вони одразу загоiли всi моi рани.
Волосся падає тобi на обличчя сплутано, страшно, наче це павутина, або чорнi нитки водоростей iз каналу, так що цiлувати тебе в губи немає змоги, тебе прикриває ця водоросляна вуаль, тому я опускаюся в своiх мандрах нижче, вiдкушуючи невеликi шматочки з твоiх грудей, зi складок шкiри на животi, я вже гарячий, як залишений на вогнi японський теппан, тiльки бери й кидай на мене м'ясо, i нехай воно карамелiзується.
Ти - схожа на олiю. Коли тебе нагрiти, ти розливаєшся у мене пiд руками, розтiкаєшся пiд пальцями, змочуючи мене по лiкоть жирною змазкою, так, наче я повинен приготувати зараз в тобi цiлого кабана.
Я - кабан у пошуку трюфелiв. Розриваю рилом твоє корiння, рохкаючи вiд задоволення, iдучи на запах.
Ти - жарiвня, бiля якоi нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повiльному вогнi шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м'ясо. Ти вся мокра вiд соку - соку м'яса i соку цибулi. Тебе треба натирати сiллю, поки твоя шкiра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильнiше, а ти шипиш, але не вiдпускаєш, а лише притискаєшся мiцнiше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б'ю твою тушу, безсило розкинуту на цiй прямокутнiй крижинi готельного лiжка., байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобi видирають серце, а коли менi здається, що зараз я просто зламаю в тобi цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до пiвсмертi, я виймаю багор i ти смокчеш його, масного вiд кровi й тюленячого жиру.
...Тодi я падаю бiля тебе, здригаючись у конвульсiях, весь у шерстi й кровi, розтерзаний, з прострiленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами насмерть.

Победитель!!! антиПремия Золотой хрен- 2017 за худщее описание секса в украинской литературе