sekleta, 55 - 11 апреля 2011 22:30

Один з висновків сьогоднішнього дня - я стала надто традиційна.
Надто тримаю себе в рамках.
А рамки тримають мене.
І через те я їду на возі, коли навколо трамваї і машини, та ще й боюсь подивитись вперед. А чого це я вирішила, що попереду пастка? Може там якраз щось інше? Чи мені аж так відомі божі замисли?
Чи я відвикла покладатись на Його волю і допомогу? Я думаю, я ніколи не вміла таке робити, направду, не вміла.
Я вже десь писала про свої почуття до України, той майже релігійний екстаз , який я відчуваю іноді, коли слухаю пісню чи читаю Шевченка.
Я б хотіла б так відчувати Бога в своєму серці. Розумієте, Бог в серці - це не формальна приналежність до релігійної спільноти.

Часом я думаю,що релігії можуть роз"єднувати людей, але Бог об"єднує.Сприяє розумінню.
Я зустрічала багато віруючих і духовно просвітлених людей. Вони могли належати до різних релігій. І служіння своє вбачати в різних речех.Телепатично спілкуватись з духовними вчителями з Індії, чи супроводжувати душі своїх родичів одразу після їх смерті кудись далі... чи служити в храмі або молитивному будинку.Зараз я подумки їх всіх перебираю і намагаюсь знайти спільні риси. Так от, спільна риса - віра. Не вчинки, як мені хотілося б, вони далеко не ідеальні в своїх діях і помислах. Але віра є!

Навіть трішки більше ніж на гірчичне зерно.

• 
• 
•